Мова провадження освітнього процесу - українська.

​

УКРАЇНСЬКА МОВА  -  ДЕРЖАВНА МОВА УКРАЇНИ

 

 Ми – українці. Держава наша - Україна. То якою ж повинна бути наша мова?

​

               О мово рідна! Їй гаряче                        Розвивайся, звеселяйся,   

               віддав я серце недарма.                        моя рідна мово,

               Без мови рідної, юначе,                        у барвінки зодягайся,

               й народу нашого нема.                         моє щире слово.

                                   (В. Сосюра)                                          (Л. Забашта)

​

Мова то цілюще народне джерело, і хто не припаде до нього вустами, той сам всихає від спраги. ( В.Сухомлинський)  

 

Мовою освітнього процесу є  українська мова

Закон України "Про засади державної мовної політики" (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2013, № 23, ст.218)

Стаття 6. Державна мова України

1. Державною мовою України є українська мова.

2. Українська мова як державна мова обов'язково застосовується на всій території України при здійсненні повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, у міжнародних договорах, у навчальному процесі в навчальних закладах в межах і порядку, що визначаються цим Законом. Держава сприяє використанню державної мови в засобах масової інформації, науці, культурі, інших сферах суспільного життя.

3. Обов'язковість застосування державної мови чи сприяння її використанню у тій чи інший сфері суспільного життя не повинні тлумачитися як заперечення або применшення права на користування регіональними мовами або мовами меншин у відповідній сфері та на територіях поширення.

4. Норми української мови встановлюються у словниках української мови та українському правописі. Порядок затвердження словників української мови і довідників з українського правопису як загальнообов'язкових довідкових посібників при використанні української мови, а також порядок офіційного видання цих довідників визначаються Кабінетом Міністрів України. Держава сприяє використанню нормативної форми української мови в засобах масової інформації, інших публічних сферах.

5. Жодне положення цього Закону не може тлумачитися як таке, що спрямоване на звуження сфери використання державної мови.

Закон України "Про дошкільну освіту"Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 49, ст.259)Із змінами, внесеними згідно із Законами№ 2145-VIII від 05.09.2017, ВВР, 2017, № 38-39, ст.380}

​

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛИСТ

01 лютого 2018 року

Заклади освіти всіх рівнів

 

Щодо застосування державної мови в освітній галузі

 

Міністерство освіти і науки звертає увагу на те, що відповідно до Конституції України, Закону України «Про освіту» мовою освітнього в закладах освіти є державна мова.

З метою виконання в повному обсязі законодавства України в частині застосування української мови в робочий час у закладах формальної освіти (дошкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої), а також позашкільної та післядипломної освіти науково-педагогічними, педагогічними працівниками, іншим персоналом використовується державна мова.

Таким чином, у закладах освіти уроки, лекції, практичні та семінарські заняття та навчально-виховні заходи в рамках освітнього процесу повинні відбуватися українською мовою. Державна мова має використовуватися як мова навчальних матеріалів, ведення занять, різноманітних заходів, спілкування педагогічних, науково-педагогічних та інших працівників зі здобувачами освіти в рамках освітнього процесу.

Закон гарантує право для представників корінних народів та національних меншин України навчатися, поряд з державною мовою, їх рідними мовами, а також встановлює перехідний період для закладів, що здійснюють навчання мовами національних меншин.

Згідно з частиною четвертою статті 7 Закону України «Про освіту» «у закладах освіти відповідно до освітньої програми можуть викладатися одна або декілька дисциплін двома чи більше мовами — державною мовою, англійською мовою, іншими офіційними мовами Європейського Союзу».

Звертаємо також увагу, що педагогічні, науково-педагогічні на наукові працівники згідно зі статтею 54 Закону зобов’язані «виховувати у здобувачів освіти повагу до державної мови та державних символів України, національних, історичних, культурних цінностей України» і «додержуватися установчих документів та правил внутрішнього розпорядку закладу освіти».

Крім того, відповідно до частини 1 статті 32, статті 33 Закону України «Про освіту» стандарти загальної середньої освіти лише визначають вимоги до обов’язкових результатів навчання, компетентностей здобуваної загальної середньої освіти відповідного рівня та форми їх державної атестації. Конкретний механізм досягнення цих результатів визначатиметься кожним окремим закладом загальної середньої освіти в затвердженій ним освітній програмі.

Освітні програми з певним мовним компонентом щорічно розробляються закладами загальної середньої освіти.

Освітню програму (без вивчення/із вивченням мови національної меншини, вивченням однієї чи двох іноземних мов тощо) заклад загальної середньої освіти обирає в залежності від свого типу, спеціалізації, освітніх запитів учнів, їхніх батьків із урахуванням кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

При цьому рекомендуємо заздалегідь щороку не пізніше 1 березня розпочинати роботу над проектом освітньої програми, широко про це інформувати батьків та учнів з використанням веб-сайту закладу, батьківських зборів, проводити відповідне опитування.

Освітні програми, що розробляються на основі типових освітніх програм, не потребують окремого затвердження центральним органом забезпечення якості освіти.

Для розширення сфери застосування державної мови в сфері освіти рекомендуємо продовжити роботу з популяризації української мови в учнівському, студентському та педагогічному середовищах, а також, за необхідності, забезпечити підвищення рівня володіння державною мовою педагогічними та науково-педагогічними працівниками.

​

Міністр                                                  Л.М. Гриневич

​

                                                    Консультація для вихователів на тему:

                                                               «Професійне мовлення педагога»

​

                                                    Найбільше і найдорожче добро в кожного народу— це його мова. 

                                                    Ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в

                                                     яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум,

                                                      досвід, почування. 

                                                                                                                                        Панас Мирний

 

                                                         Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної

                                                       культури людини. Не випадково вважається, що мовлення

                                                          людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки 

                                                      грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не

                                                       лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній

                                                      діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення

                                                              педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

 

    Дошкільний вік є сенситивним періодом мовленнєвого розвитку дитини, тому один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

 

Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Михеєвої та Фелікса Шохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні механізми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих. Автор однієї з методик розвитку мовлення дошкільників Муза Алексєєва відзначає, що, наслідуючи дорослих, дитина переймає не лише всі тонкощі вимови, слововживання, побудови фраз, але й ту недосконалість і помилки, які зустрічаються в їхньому мовленні.

 

     Саме тому до мовлення педагога ЗДО сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

 

    Якість мовленнєвого розвитку дошкільників залежить від якості мовлення педагогів і від мовленнєвого середовища, яке останні створюють у ЗДО. Видатні педагоги Єлизавета Михеєва та Євгенія Фльоріна особливу увагу приділяли створенню у дитячому садку розвивального мовленнєвого середовища як чинника розвитку мовлення дітей. На їхню думку, дошкільним працівникам необхідно ставити в обов’язок створювати таке середовище, в якому «мовлення дітей могло б розвиватися правильно і безперешкодно».

 

      У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього.

 

   До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

 

• якість мовного оформлення мовлення;

 

• ціннісно-особистісні установки педагога;

 

• комунікативна компетентність;

 

• чіткий вибір інформації для створення вислову;

 

• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

 

      Серед вимог до мовлення педагога закладу дошкільної освіти виділяють:

 

• правильність– відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;

 

• точність– відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;

 

• логічність– вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо текстових зв’язків;

 

• чистота– відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення не літературної лексики – одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;

 

• виразність – особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;

 

• багатство– уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;

 

• доцільність – вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування. Доцільність мовлення педагога передбачає, насамперед, володіння відчуттям стилю. Урахування специфіки дошкільного віку націлює педагога на формування у дітей культури мовленнєвої поведінки (навичок спілкування, уміння користуватися різними формулами мовленнєвого етикету, орієнтуватися на ситуацію спілкування співбесідника і т.ін.).

 

    До цього переліку необхідно додати і правильне використання педагогом невербальних засобів спілкування, його уміння не лише говорити з дитиною, але й чути її.

 

Безумовно, знання педагогом закладу дошкільної освіти зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення – це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у закладі.